Опціон та ощадна справа

Опціон -
1) зафіксоване біржовою угодою (контрактом) право (але не зобов'язання) купувати або продавати цінні папери, товари чи валюту на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладання угоди або на час придбання цінних паперів, товарів чи валюти (за рішенням сторін угоди);
2) одна з умов строкових біржових угод, за якою одній зі сторін надається право вибору між альтернативними умовами угоди чи право зміни її початкових умов.

Особове страхування - галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є життя, здоров'я, працездатність людини (особи).

Офіційні трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Ощадна справа – форма державного кредиту. О.с. належить до державного кредиту, коли ощадні установи виконують роль посередників при наданні позик державі за рахунок позичкових коштів населення без повідомлення реальних власників про купівлю державних цінних паперів.

Паритет та підприємство

Паритет – ціна цінного папера, еквівалентна його номінальної вартості.

Паритет валютний - законодавчо встановлене співвідношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу.

Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Підприємство - це організаційно виокремлена та економічно самостійна первинна (основна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботи або надає платні послуги).

Подорож у дитинство

Він приїхав ще вчора ввечері, й на нинішній ранок переживав такі почуття, наче навідався не просто в рідне село, не тільки до батька й матері, якій оце виповнилось піввіку, а дістався зовсім в інший світ — це був світ його дитинства, яке дивилось на нього з кожного кутка в хаті, яке тягнулось до нього віттям яблуневого саду. Це був світ його рожевих мрій, які, здається, ще зостались жити тут — ось тільки варто йому вийти в поле, вкрите зеленою озиминою, як зустрінеться з ними. Вони налетять на нього роєм, і він схмеліє від них. Це був світ, творений чорною землею, синім небом, травами, цвітом весняних дерев, запахами чистого повітря, співом пташок, — світ, який він міг щиро, по-синівському назвати рідним, світ, який його народив і до якого він зберіг глибоке вдячне почуття...

Приїхавши вчора додому, він почав прислухатись до того відгуку-відголосу, яке мало в його єстві все те, що він угледів у своєму селі, все, що побачив у батьківській хаті. І йому ставало дедалі впевненіше, надійніше, бо він таки мав міцний корінь, і той корінь ще був у землі, брав із неї соки... Йому було по-справжньому добре, от хіба що дивний смуток не полишав його, дивний смуток, який наче був для нього незрозумілим голосом минулого, до якого він ще мав прислухатись і втямити по-новому, глибше...

Хата їхня стояла на сільській околиці. Відразу за городом лежали зелені поля і, буйні в своїй весняній яскравості, слались до обрію. Іван пройшовся поза городами, і з кожного обійстя пахло йому цвітом дерев, і весело та клопітливо гули бджоли. Простір дихав холодним вітерцем, що ніс пахощі омолодженої землі, й Іван знову подумав про те, що йому цей здавен знайомий світ здається немов побаченим уперше, якось особливо хвилює і бадьорить. І ще він думав про те, що цьогорічна весна для нього не схожа на жодну з попередніх. Все, що відбувається цієї весни, має для нього значення, все сповнене глибокого змісту. Весна така чи він стоїть на порозі нових змін у своїй природі, й вони примушують його дивитись на самого себе та на довколишній світ іншими — зацікавленій!йми, гострішими, розумнішими — очима?

Зійшов на горбок — звідси село відкривалось навсібіч далеко, чи не до найдальшої своєї околиці, й довго дивився на знайомі вулиці, кожну з яких сходив не один раз, і на хати, в кожній з яких колись побував як свій, а не чужий. І що довше дивився, то більше здавалось, що хоч і виїхав звідси давно, та все-таки коренем своєї душі назавжди зостався отут, у рідному селі, й що, либонь, найповніше та найщасливіше мається йому зараз саме тут. Усі його почуття прийшли у відповідність одне з одним, бо зростали на оцій рідній землі, й думки не обпікали мозку, бо зацвітали на ґрунті примирених почуттів...

Легенда про добротворця

Я чув цю легенду від багатьох. Воєнфельдшер Влас Лядовський ніколи й ні в кого не проходив медичної науки, а взяв її спочатку сам із себе, згодом перейняв як спадок од свого батька, що дивовижно знався на травах. З цими знаннями пройшов «санітаром» (так він сам себе називав) всю першу світову війну. А коли повернувся додому з червоним хрестом на санітарній сумці, люди по своїй щирій наївності прозвали його фельдшером. А що Влас Вікентійович був надто моторний і непосидючий (ходив з підбігом), додали ще й прізвисько Побєга.

Усе йшлося на гаразд, як і личить порядній сім'ї, доки зайшлі на постій гайдамаки не нанесли в подніпровсько-сулинські поселення висипного тифу. Люди мерли на вулицях, на городах, на плавнях. І не знаходилось рятунку, бо не було тоді ніяких засобів проти цієї пошесті. Про це знали і хворі, але кликали фельдшера, молились на нього, благаючи ліків. Тоді Влас Вікентійович, одягнувши через плече санітарну сумку з червоним хрестом, пішов од хати до хати, од села до села, цілими днями не буваючи дома. Не боявся хиткого човна, не гребував труською однокінкою — увечері і вдосвіта, коли покличуть люди. Слава про Фельдшера-з-Червоним Хрестом хвилею котилася по всій окрузі.

Про можливості його лікування ходили ймовірні і неймовірні чутки, а самого Власа Лядовського малювали спасителем. У санітарній сумці його частіше всього було порожньо. Лиш слабко пахло ще воєнною йодовою настойкою та всіма травами й корінням навколишніх плавнів. Ліки готувалися у кожній хаті окремо. Це був або порошок з городиської глини, яка була в кожній оселі, бо нею білували помешкання, або настойка з якоїсь трави чи коріння, квашені червоні буряки, що їх клали кришениками у вуха од температури, розведений гас чи дьоготь. І допомагало. Вже тим, що в той час поголовного мору, коли люди сахалися одне одного, щоб не заразитися, він, так само вразимий, безстрашно заходив до хати і в кожну приносив хоч крихту надії. Та Зло підстерігає Добротворця кожну мить, на кожному кроці. Воно слало на нього Прокляття, кидало Вогнем, наряджало цілі полчища Нужі, щоб оточити, звалити з ніг, запалити, заїсти хворобою... І щоб нікуди від неї не втік, не відкараскався...

Якогось дня Фельдшер-з-Червоним Хрестом забився в Дубрів'я, а звідти в Мокловоди. Допоміг усім нуждотним і благаючим. Без почестей, без проводів, попрощавшись з крайньою хатою, вийшов за хутір. На весь обшир стоїть розімліле літо. Пахне житнім колосом і свіжим молоком. Природі, видно, мало діла до людського лиха. Гарно йти навпростець до Воїнського перевозу то нивами, то луками. Аж п'яніє серце, аж млявить-ся тіло. На голову, на спину, на ноги ніби хто бризкає вогнем, і міниться світ. «Треба спішити, люди ждуть, але... перечасую втому. Приляжу ось тут, під бугриком проти сонця». Гарно холодить земля жарке тіло. Очі сплющуються, і голубе небо з темнуватими хмарами зливається з зеленою землею в жовту пляму. Стихнулись і місце, і час...